На честь з’їзду чи школа по знайомству?

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 1515

На честь з’їзду чи школа по знайомству? (міф і реальність)

І. Замість вступу. Несподівана тема

В цьому році в нашій Новокрасненській школі на Арбузинщині проходить досить-таки серйозний ремонт – школу обшивають теплоізоляційним матеріалом. І щоб його встановити, будівельники знімають штукатурку та облицювальну плитку. Шкільна вивіска та меморіальна дошка на честь видатного драматурга, режисера і актора М.Л. Кропивницького акуратно були тимчасово зняті. Але, коли зняли вивіску, ми побачили ще одну меморіальну дошку, яка була зафарбована, але на ній видно був напис, щось про побудову  школи. Цієї дошки з нинішніх школярів ніхто  раніше не бачив, і тому вона викликала цікавість. Ми попросили  будівельників зняти її, не розбивши. Треба відзначити, що будівельники пішли нам назустріч – зняли дошку цілою і неушкодженою, зробити це  їм довелось вручну за допомогою зубила, хоча облицювальну плитку вони знімали відбійним молотком. Одержавши цей раритет, ми  привели  його в більш-менш належний  вигляд - зіскребли фарбу, де змогли, промили, і тоді прочитали напис ; «Школа на 320 учащихся построена в колхозе  «Красный Октябрь» Арбузинской МСО  честь ХХVІ съезда КПСС».І ще знайшли фотографію школи, де ця дошка ще  не була зафарбована і захована [додаток А]. Правда, якість цієї фотографії була поганенькою, але цифрових фотоапаратів тоді ще не було.  Що таке КПСС, ми вже чули, навіть знали, що раніше черговому з’їду КПРС дарували якісь трудові досягнення. Серед них  виявилася і наша школа, яка була побудована в 1981 році, в тому ж  році, коли проходив з’їзд.  МСО - напевне – «Межколхозная (а, може, монтажна  чи механізована - в даному випадку це неважливо) строительная организация». На нашу думку, встановити меморіальну дошку можна тільки тоді, коли певна особа чи подія дійсно мала якісь заслуги перед школою. А якщо це так, то навіщо її було замальовувати і ховати під вивіскою? І автори книги «Сельхозпред-приятие «Новокрасненское» (страницы истории»[1], описуючи життя села жодним словом не згадують про нову будівлю школи, хоча про досягнення наших земляків в цей період  написано багато, в тому числі і на честь ХХVІ з’їзду КПРС [1,119]. Певно, автори щось знали і не хотіли говорити правду, а повторювати той міф, що нову школу будували на честь з’їзду, вони, як професійні історики не могли.  Несподівано  знайдена мармурова дошка містила  якусь  загадку,  відгадати яку ми і поставили собі за завдання.

ІІ.  Правдива історія зведення нової будівлі школи

Про те, що ніякий з’їзд КПРС не мав відношення до будівництва нашої школи, ми зрозуміли швидко, а ще більшої впевненості в цьому надала нам фраза з альбому

«Слід на землі», присвяченого 70-річчю нашого земляка Григорія Єфремовича Кислиці, який в час будівництва нової будівлі школи працював головою місцевого колгоспу «Красный Октябрь» : «Школи в планах влади не передбачалося» нова будівля  школи – його заслуга»[2.9, додаток Б ]. Але ж знайти кошти на будівництво школи  голова колгоспу не міг – тут мають бути  впливові особи набагато вищого рівня. Хто  ж вони?

Опитавши біля двох десятків земляків (слава Богу, що школа побудована не так давно, всього тільки трішки більше тридцяти років тому) було встановлено:

Нове приміщення школи дійсно не планувалося [додаток В], старе приміщення, побудоване в 1911 році [додаток Г] здавалося ще цілком придатним для навчання, але воно знаходилося на околиці села [додаток Д], що створювало неабиякі труднощі для учнів. Чому так сталося? Автори коментарів в рукописній книзі «Новокрасне. Легенди.Факти.Коментарі» пояснюють це тим, що там планувався центр села, в якому знаходитиметься і залізнична станція, але потім плани змінилися – залізнична гілка Одеса –Вознесенськ  - Помічна обійшла село, але школа вже була побудована згідно попереднього плану [3,31-33]    В центрі села діяла і неповна середня школа, але вона знаходилася в пристосованому приміщенні колишньої церковно-приходської школи [додаток Е], де не було достатніх умов для навчання. Виникає ідея об’єднати школи в одну, але для цього потрібна була нова, на той час сучасна, будівля школи, що в найближчих планах соціального розвитку села не  передбачалось.

Ми не знаємо, як назвати подальші події. Можливо, це і було зловживання службовим становищем, але вони розвивалися так.

В січні 1978 року колишній житель села Поліщук Петро Григорович, який займав відповідальну посаду в Києві [додатки Є, Й], приїжджає  в наше село на річницю смерті свого  вітчима і звичайно ж, зустрічається з  земляками і родичами. Під час однієї з таких зустрічей голова колгоспу, до того ж родич Поліщука –Григорій Єфремович Кислиця [додаток Ж]обережно натякає на необхідність побудувати нову школу, для чого необхідна допомога «зверху»[5]. Петро Григорович не обіцяв нічого, йому, як працівнику Комітету Державної Безпеки було добре відому, чим може закінчитися спроба щось вибити для села – це нині такі дії називаються лобіюванням, а тоді це був майже службовий злочин.

В скромній свої біографії Петро Григорович  називає тодішню свою службу як  підрозділ Комітету державної безпеки [додаток Й], а в дійсності він був начальником охорони всесильного  Володимира Васильовича Щербицького, тодішнього Першого секретаря Комуністичної партії України, фактичного правителя України і до того ж особистого друга Генерального Секретаря ЦК КПРС Л.І. Брежнєва. [5]

Але незважаючи на те, що Петро Григорович нічого не обіцяв, він діяв досить активно. Встановити, які ключі підібрав він до Марії Орлик [додаток B], яка тоді була заступником Голови Ради Міністрів Української РСР [6,59] сьогодні вже неможливо, але важливий результат – гроші на будівництво нової будівлі школи були виділені [7]

Будівництво школи здійснював «Арбузинський міжколгоспбуд» за активної участі колгоспу «Красный Октябрь». Робота йшла досить швикими темпами, не припинялася навіть взимку, під час морозів – будівельники розчиняли цемент гарячою водою і  додавали в нього сіль, щоб не замерзав. І вересня 1981 року школа з ще не скрізь висохлою фарбою відкрила свої двері для учнів [8]. На відкритті школи були присутні партійні керівники області в району, інші не менш поважні гості, неодноразово підкреслювалося, що школа побудована на честь ХХVІ з’їзду КПРС, але головного винуватця свята – Петра Григоровича Поліщука на святі не було – чи то він був зайнятий на службі, чи то не хотів афішувати свою не зовсім законну причетність до відкриття школи, чи то були інші вагомі причини.

Несподівана знахідка дала ще один привід до роздумів. На названій меморіальній дошці написано, що школа побудована в колгоспі, а не в селі, як це мало б бути. Ці слова свідчать, що влада сільської ради була чисто формальною, керівництво селом здійснювалося правлінням колгоспу на чолі з головою, а школа, як і дитячий садок, і як будинок культури чи лікарня були своєрідними відділками колгоспу, хоча слід відзначити і позитивне в цьому –колгосп практично утримував соціальну сферу села, яка на цьому і трималася..

ІІ. Хто він – полковник Поліщук?

Маючи беззаперечні докази того, що вирішальну роль в будівництві нової будівлі школи зіграв Петро Григорович Поліщук, захотілося знати про нього більше. Михайло Іванович Андросов зберіг автобіографію полковника КДБ, яка була написана ще тоді, коли він продовжував служити в Києві (9,1-2)

Народився Петро Григорович в місті Первомайську в сім’ї дрібного ремісника в 1917 році. А вже в 1918 році сім'я переїхала до Катеринівки (нині це село злилося з селом Новокрасним) тодішнього Первомайського округу (областей ще не було). Батько помер, коли Петрові було 9 років. З 1924 по 1934 рік навчався в Новокрасненській школі, як і переважна більшість дітей колгоспників був комсомольцем. Після невдалої спроби вступити до вишу працював в місцевому колгоспі. За направленням районного комітету комсомолу вчився на курсах комсомольського активу, а згодом працював в газеті у Вознесенському районі. З 1937 року навчався в Києві в школі НКВС (Народний Комісаріат Внутрішніх Справ), і в подальшому служив в правоохоронних органах, виконуючи спеціальні завдання служби безпеки, в тому числі і на території Китаю. Був призначений начальником Хмельницького управління Комітету державної безпеки, аз 1966року служив в Києві на керівній роботі в Комітеті Державної Безпеки.  Це офіційна автобіографія, в якій сказано далеко не все. Ті люди, які знали Петра Григоровича доповнюють, вірніше пояснюють, деякі її рядки, зокрема те, що його керівною роботою в Києві була керівництво службою охорони найвищих посадових осіб республіки, в тому числі і «господаря України – Володимира Щербицького [5] Звичайно, подробиць його служби ми не знатимемо, напевне, ніколи, аж занадто секретною була його діяльність. Але незаперечним є факт –Петро Григорович мав реальні можливості впливу на членів уряду УРСР, і вирішення питання будівництва школи в селі, яке стало  для нього рідним, було не важким завданням. Інша річ –моральний бік.

Адже виділення грошей поза планом було незаконним, навіть для школи, і Петро Григорович міг від цього постраждати, як і заступник Голови Ради Міністрів М.А. Орлик. І тим не менше, вони свідомо пішли на таке порушення. Можливо, Орлик через свою повагу до П.Г. Поліщука, а ось  він  показав себе як дійсно патріот своєї малої батьківшини.  

До речі, знайомство з біографією П.Г. Поліщука викликало ще одне запитання. Він пише, що закінчив школу в 1934 році, тобто вчився десять років. Але за всіма даними, перший випуск десятикласників в нашій школі був в 1939 році. Що це –помилка в автобіографії чи помилка в історії школи? Але це вже тема для подальших досліджень.

ІІІ. Висновки загальні і особисто для себе

Підсумовуючи це міні-дослідження слід зробити кілька висновків:

1. Не тільки в Давній Греції, але й в ХХ чи ХХІ столітті замовчувалася правда, а замість неї штучно створювалися міфи, які вигідні владі.

2..Особа Петра Григоровича Поліщука дійсно заслуговує на те, щоб ввійти в  історію як села в цілому, так і нашої школи.

3. Справжній патріотизм починається з любові і поваги до своїх батьків, своєї сім’ ї, своєї вулиці, свого села.

4. Добрі справи робляться безкорисливо і без всілякого показного вихваляння, а людська пам’ять і слава раніше чи пізніше знайдуться.

І  висновок особисто для себе:

Історичні дослідження потребують надзвичайно кропіткої роботи , з урахуванням навіть найменших дрібниць. Кожен історичний факт схожий на клубок ниток - щоб добратися до істини, треба обережно розмотувати нитку, не порвавши її і не загубивши край.

Ось до таких важливих висновків привела цілком випадкова знахідка, яка, на перший погляд, нічого не варта.

                                                                Література.

1.Тригуб П.М., Шевельов В.М. Сельскохозяйственное товарищество «Новокрасненское» Миколаїв,1994

2. Слід на землі. (До 70-річчя Г.Є.Кислиці)  Слайд-шоу. 2012, слайд 9

3.Новокрасне.Легенди.Факти.Коментарі.Збірник (на правах рукопису).2007 (зберігається в Новокрасненській ЗОШ)

4. Легенди рідного краю. Миколаїв. Видавництво Ірини Гудим, 2010,с.6-7

5.Свідчення Андросова Михайла Івановича, в 1981 році – секретар парткому колгоспу «Красный Октябрь», нині проживає м.Новий Буг Миколаївської області [додаток З]

6.Українська Радянська Енциклопедія. Т.8 Вид.2-е.- К: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1982, стор.59  

7. Свідчення Кислиці Григорія Єфремовича, в 1981 році – голова колгоспу «Красный Октябрь», проживає с.Новокрасне Арбузинського району [додаток Ж]

8. Свідчення Юдкіної Наталі Яківни, в 1981 році – заступник директора Новокрасненської тоді середньої школи, проживає с.Новокрасне Арбузинського району [додаток І]

9. Поліщук П.Г. Автобіографія. Передрукований текст. [додаток Й]

• < Попередня
• Наступна >