Олександр Титаренко МЕМОРІАЛЬНА КІМНАТА М.Л.КРОПИВНИЦЬКОГО в НОВОКРАСНЕНСЬКІЙ ШКОЛІ

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 2123

Меморіальна кімната Марка Лукича Кропивницького була відкрита до 165-ї річниці від дня народження видатного українського режисера, актора і драматурга, одного з фундаторів всесвітньо відомого театру Корифеїв, як дуже влучно назвав український театр другої половини ХІХ століття знаменитий російський театральний діяч Костянтин Станіславський.

Відкриттю меморіальної кімнати передувала тривала науково-дослідницька і пошукова робота. Творча група «Маркові онуки», яка почала працювати над її створенням, змінювала свій склад, але незмінним залишалося бажання увічнити пам’ять славетного земляка.

В меморіальній кімнаті зібрані численні експонати, які дають змогу ознайомитися з життям і творчістю М.Л.Кропивницького. На жаль, незначна площа кімнати не дала змоги розмістити їх зручно для відвідувачів, та, як говорить народна мудрість,«в тісняві, але не в кривді».

Експозиція починається портретом драматурга, що є копією портрета роботи художника Михайла Хмелька, автора відомого полотна, присвяченого Переяславській Раді. Цю копію зробив випускник школи, художник-аматор Микола Сітьков. Учні звернули увагу на  те, що на жодній відомій їм фотографії в Кропивницького немає таких розкішних вусів. Мабуть, таким художнім вимислом автор портрета   хотів підкреслити  український козачий характер актора.

Поряд - невелика бібліотечка, яка складається з книг Марка Лукича різних років видання. Особливу увагу привертає книга, видана в березні 1941 року, в якій збереглися позначки арбузинських акторів-аматорів, що ставили  п’єсу «Пошилися в дурні», ймовірно, вже в післявоєнний період.

В цій бібліотечці знаходиться машинописний авторський екземпляр повісті арбузинського журналіста  М.Петрова (Михайла Пигиди), оригінал статті дочки драматурга – Ольги Кропивницької-Рябової, книги внука письменника Ігора Кропивницького, відомого українського письменника Григорія Гусейнова, знаного миколаївського поета Валерія Бойченка, найвідомішого сучасного дослідника творчості Марка Кропивницького – професора Глухівського Національного педагогічного університету імені О.Довженка Анатолія Новикова, першого директора Меморіального музею Марка Кропивницького в місті Кіровограді Віктора Яроша (всі твори з автографами авторів). Не стали осторонь і земляки знаменитого режисера – в бібліотечці є оригінали  статті керівника Меморіальної кімнати Олександра Титаренка  «Сторінки великої дружби» (про взаємовідносини Марка Лукича та відомого історика і композитора Микола Аркаса, а також ґрунтовна науково-дослідницька робота учениці О. І.Титаренка – Людмили Єльнікової «Невідомі сторінки життя родини Кропивницьких», яка стала переможцем обласного етапу конкурсу-захисту дослідницьких робіт в Малій Академії наук України. Нині Л.Єльнікова - студентка інституту історії та права Миколаївського Національного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Цікаво, що в передмові найновішого збірника творів письменника, який є в цій бібліотечці, перебуванню Марка Кропивницького в нашому селі надається значна увага, і хоча ця передмова містить багато фактичних помилок, харківські видавці заслуговують нашої подяки хоча б за те, що вони згадали наше село в житті Марка Лукича Кропивницького, відгукнувшись на нашу просьбу, тим самим значно підвищивши імідж нашого села. До речі, і Григорій Гусейнов  писав у своїй трилогії «Незаймані сніги», виданій у Дніпропетровську в 2010 році, не тільки про життя письменника в нашому селі, не тільки про саме село, але й про учнів-краєзнавців і меморіальну кімнату.                                                    

Марко Лукич Кропивницький народився в селі Бежбайраки на Єлисаветградщині (нині – село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області). Коли Маркові було всього два роки, тато майбутнього драматурга переїхав в село Катеринівку (сьогодні це частина села Новокрасного Арбузинського району Миколаївської області), де служив економом у князя О.Кантакузина. Тут же, в  Катеринівці, народився молодший брат Марка – Володимир. Мати – Капітоліна Іванівна була подругою княгині і весело проводила час в прогулянках і розвагах. Такі розваги закінчилися тим, що вона покинула Луку Івановича і втекла з офіцером-гусаром, який служив в кавалерійській частині в Новокрасному, до Бобринця, куди того перевели по службі, взявши з собою малого Володю і залишивши Марка та його старшу сестру Ганю батькові. Луці Івановичу нічого не залишалося, як одружитися. Він викупив з кріпацтва няньку своїх дітей – місцеву дівчину Явдоху Петлішенко і жив з нею.

Ось тут і починається катеринівська гілка родини Кропивницьких. Явдоха народила Луці Івановичу сина Олександра.  Та щастя було недовгим. Явдоха полюбляла випити і навіть народження сина не зупинило її, тому Лука Іванович вимушений був її просто прогнати

Олександр жив і виховувався у старшої сестри Ганни на Сочевановому хуторі поблизу Бобринця, потім працював ковалем, і нічим особливим не відрізнявся від односельців, а от його діти… Марко Петлішенко став заслуженим артистом України, а Іван (він взяв сценічний псевдонім Мар’яненко) став народним артистом СРСР і навіть грав Леніна в театрі, що в радянські часи було найвищим визнанням акторського таланту.

 Звичайно ж, успіхи племінників Марка стали можливими тільки завдяки турботам дядька. Але все ж,  бабусею цих знаменитих акторів була наша, катеринівська, жінка  - Явдоха Петлішенко.

Після розлучення батька з Явдохою для Марка починаються  нелегкі  часи. Він то деякий  час  живе в домі князя, навчаючись разом з князівськими дітьми (до речі, один з них - Михайло став генералом і військовим міністром Болгарського царства, а популярна в народі та і в історії літератури думка, що тоді Марко був за козачка, хибна – Марко був майже  на рівні княжат – достатньо того факту, що у вісім років він вже грав на музичних інструментах і розумів французьку мову).Деякий час  проживав в Компаніївці біля Бобринця у генерала, навчався в дяка в Вознесенську, але найважче йому довелося, коли тато залишив його у новокрасненського попа Нестеровського. Ось тут малий Марко дійсно був за наймита – доглядав за худобою, читав по  покійниках, а зароблені гроші віддавав попу. Саме тоді Кропивницький відчув на собі тяжку долю селянських  дітей, саме тут розпочалося формування його гуманістичного світогляду.

Перебуванню Марка Лукича в Новокрасному присвячені цілі розділи художньо-документальних книг українського письменника Ми-коли Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел»; про свої дитячі роки Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях та в листах  до А.Маркович; арбузинський журналіст М.Петров (Михайло Пигида) написав повість «Маркове дитинство», кілька розділів присвятив цьому періоду в житті великого драматурга Григорій Гусейнов –лауреат Шевченківської  премії України, секретар Спілки письменників України, який відвідував нашу меморіальну кімнату, і навіть, з нашого дозволу, використав деякі її матеріали в своїй новій книзі «Незаймані сніги».

Протягом  свого життя Марко Лукич проживав у багатьох містах і селах нинішніх Кіровоградської, Миколаївської, Харківської областей, містах Єлисаветграді (нині Кіровоград), Харкові, Києві, Одесі. Спочатку, коли мати покинула малого Марка, поневірявся по людях, а потім в силу специфіки театральної діяльності об’їздив практично всю європейську частину Російської імперії, включаючи Варшаву (тоді Польща належала Росії), а також Західну Україну, яка належала Австро-Угорщині.

Для нас цікаво те, що на території нинішньої Миколаївської області, крім Катеринівки та Новокрасного  майбутній драматург жив також в Олександрівці та Вознесенську, Молдавці (нині село Козубівка Доманівського району),  неодноразово виступав в Миколаєві та Вознесенську, бував в Богданівці, де жив його товариш і кум, відомий історик, композитор і громадський діяч Микола Аркас. Серед гастрольних поїздок слід відзначити виступи в Москві (саме там відбулася прем’єра опери М.Аркаса «Катерина» на слова Тараса Шевченка), в Санкт-Петербурзі на сцені імператорського  Маріїнського театру, де трупа Кропивницького стала єдиною провінційною   трупою, яку допустили в імператорський театр (на двох із вистав  був присутній навіть сам російський цар Олександр ІІІ).

Проте найдовше Марко Кропивницький проживав у Єлисаветграді (нині Кіровоград). Тепер в будинку, де він жив, знаходиться музей великого режисера. В останні роки життя драматург жив на хуторі Сашино в Харківській губернії, який сам Марко Лукич називав Затишок (нині біля села Сподобівки Шевченківського району  на Харківщині). На жаль, дім Кропивницьких згорів під час громадянської війни (за переказами місцевих жителів його спалили червоноармійці, прийнявши вдову письменника, яка була лікарем, за «буржуйку»), але в 90-х роках минулого століття харківський підприємець Ю.К.Апазіді (грек за походженням) побудував в тому ж місці цегляну будівлю, яка повторювала будинок Кропивницьких, правда в півтора рази збільшену. Але ще більший жаль викликає той факт, що після смерті Юрія Костянтиновича цей будинок, де був відкритий   музей, кваліфіковано розграбували (взяли найцінніші експонати) українці, які вважаються працівниками культури, а сам будинок кинутий практично напризволяще.

Кілька стендів присвячено життю письменника. Тут знаходяться фотографії самого Марка Лукича різних років (деякі з них оригінальні), серед них – остання його фотографія на хуторі Затишок 1909 року, фотографії його дружин (перша дружина письменника –Олександра Вукотич  померла), відеофільм «Пісні Маркової ниви», знятий в 1995 році миколаївськими журналістами Олександром Митрофановим і Юрієм.Трегубовим. Тоді ж в Новокрасному  побував онук Марка Лукича – Ігор (син Ольги), а в 2005 році була відкрита меморіальна кімната. На відкриття кімнати прибули численні гості, в тому числі тодішня голова районної ради А.М.Різніченко, начальник відділу культури  В.П.Іваненко, місцеві  літератори Віталій Поплавський, Микола Дзудзело, Анатолій Медвінський, Григорій Кислиця, представники усіх класів місцевої школи. Як і належить, кімнату освятив ієрей Свято-Успенської церкви отець Віталій. Відбулося справжнє літературне свято, де свої вірші читали місцеві автори і школярі, виконувалися  народні  пісні, які  любив  і  так талановито виконував великий актор Марко Кропивницький.

Спробуємо зробити міні-екскурсію по меморіальній кімнаті. Експонати кімнати умовно можна поділити на три експозиції . Перша присвячена життю драматурга та його родини. Тут можна побачити крім згаданих вже автографів доньки та  внука, фотографії самого Марка Лукича різних років, в тому числі оригінальні (надруковані з фотопластинок-оригіналів)  і рідкісні, як остання фотографія драматурга на хуторі Затишок. І хоча вона є копією, проте оригінали втрачені, що і зробило її рідкісною

За даними «Справи  про дворянство роду Кропивницьких» з Санкт-Петербурзького історичного архіву, яку досліджував син М.Кропивницького–Володимир Маркович та за науковими пошуками першого директора меморіального музею М.Л.Кропивницького в м. Кіровограді  В.П.Яроша, починаючи з Северина (сім поколінь до Марка, включаючи і його самого): 

Значна увага в цій частині експозиції надана всій родині Кропивницьких, в тому числі і предкам Марка, один з яких - Михайло Кропивницький заснував відомий Брайлівський  жіночий монастир на Вінничині. Слід зауважити, що гіпотеза про родинні зв’язки відомого діяча (він брав участь у виборах Петра Могили митрополитом, на честь нього названа вулиця у Вінниці) Михайла Кропивницького та відомого драматурга виникла саме в нашому середовищі, і, незважаючи на скептицизм того ж Г.Гусейнова, поки що ніким не була спростована,  а навпаки гаряче підтримана доцентом МНУ ім. В.О. Сухомлинського Л.В.Старовойт, внуком Марка Лукича – Ігором Олексійовичем та ігуменею Браїлівського монастиря  матінкою Антонією (Стеценко).

Друга частина експозиції присвячена творчості  Марка Кропивницького, всім  граням його таланту. Актор, режисер, драматург, театральний діяч, а ще композитор та художник – все це відображено на стендах.та на меморіальній дошці, встановленій на фасаді школи.

А прикрасою експозиції є,  безумовно, барельєфи найвідоміших сподвижників Марка Лукича –братів Тобілевичів – Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, їх сестри Марії Садовської-Барліотті, Марії Заньковецької.

На стендах цієї частини експозиції розміщені фотографії акторів , з якими Марко Лукич грав в спектаклях, фотографії - сцени із п’єс, в яких Кропивницький виступав як режисер та продюсер (сучасне слово «продюсер» з’явилося з ініціативи школярів - це зрозуміліше, ніж  тодішнє «антрепренер»), матеріали про його акторську майстерність, в тому числі оригінал статті Ольги Марківни Кропивницької-Рябової «Народ приймає пісню» - про перше виконання пісні Д.Крижанівського на слова Т.Шевченка «Реве та стогне  Дніпр широкий..»,рукопис статті миколаївського краєзнавця Світлани Бойчук про виступ трупи Кропивницького у Вознесенську, під час якого виникла пожежа. Тут же заходяться монографії Анатолія Новикова – професора Глухівсь-кого Національного педагогічного інституту ім..О.Довженка , матеріали наукових конференцій, присвячених творчості Марка Лукича та відеоматеріали про нього, в тому числі і відомий телефільм «Гра долі» в трьох серіях. До речі, третю серію ми дивилися ще до показу її по телебаченню. Наявність  цих матеріалів дозволило створити  збірник «Дослідники життєвого  і творчого шляху Марка Кропивницького», в якому представлені і дослідники з нашого району.

Розділ експозиції, який має умовну назву «Пам’ять», присвячений вшануванню пам’яті видатного земляка. В цьому розділі зібрані матеріали конференцій та фестивалів, в тому числі і афіша Всеукраїнського фестивалю народної творчості , який відбувся в нашому селі в 1995 році, пам’ятні медалі та значки із зображенням драматурга, а також перелік всіх міст, де виступав і жив Марко Лукич.

Робота по вивченню життя і творчості Кропивницького дала значний поштовх   краєзнавчій роботі в школі. Поставивши для себе головне завдання – створення музейної кімнати, юні дослідники отримали таку кількість інформації, яка виходила далеко за межі  основної діяльності. Так, за останні роки були створені альбоми «Річка нашого дитинства», «Свято-Успенська церква в Новокрасному» (перші місця в обласних конкурсах), «Кірсанова балка: звичайнісінька чи непов-торна?» (друге місце в області), «Сто назв Новокрасного (повний топонімічний словник)»(перемога в районному конкурсі, фрагменти надруковані в Дніпропетровську), «Новокрасне. Легенди. Факти. Коментарі» (перше місце в обласному конкурсі, надруковані в збірнику в Миколаєві), «Казьонка» (відзнака в обласному конкурсі), учень школи Колос Віталій став учасником міжнародної учнівської наукової конференції у м. Львові і його матеріали надруковані у збірнику, виданому в Мінську (Білорусія). Високу оцінку отримала наукова робота Л.Єльнікової «Маловідомі сторінки життя родини Кропивницьких», яка опублікована у Всеукраїнських збірниках наукових робіт, в т.ч. студентських,  хоча вона була ще ученицею Учні школи неодноразово брали участь у Всеукраїнських краєзнавчих конференціях в м. Миколаєві, друкували свої творчі доробки в періодичних виданнях і збірниках, випускають інформаційні буклети тощо.

Матеріалами своїх розвідок учні школи щедро діляться з своїми колегами – учнями школи в селі Кам’яному-Костуватому Братського району – села, де народилися троє зі славної родини Тобілевичів (Микола, Панас і Марія), іншими школами і бібліотеками, в т.ч. і Миколаївською міською бібліотекою ім. М.Л.Кропивницького. В меморіальному куточку бібліотеки є і наші експонати – пам’ятна медаль, дослідницькі  роботи учнів нашої школи та вчителя історії Ти-таренка О.І.                    

Особливе місце в експозиції кімнати займає творчість місцевих літераторів – нащадків славних літературних традицій, започаткованих Марком Кропивницьким. Недарма їх перший альманах отримав символічну назву – «Маркова нива», а відкривають цю збірку вірші Григорія Кислиці, який народився і виріс в тій же Катеринівці, що і  Марко Лукич. Серед місцевих літераторів слід відзначити Миколу Палієнка, члена Спілки письменників України, лауреата республіканської премії ім. П.Тичини, ветерана Великої Вітчизняної війни Івана Олександровича Брашевана  (до речі, серед матеріалів меморіальної кімнати є і рукописна книга цього автора «Зорі над Бугом»). Представлені також Микола Дзудзело (він, як і Марко народився не в нас, але виріс в нашому селі), Юрій Кіпер (на жаль, уже покійний – укладач і редактор «Маркової ниви»), Анатолій Медвінський, Михайло Пигида, Віталій Поплавський, Людмила Николайко. Абсолютно всі книги місцевих авторів - з їх автографами.

Символічним  є і завершення експозиції. На прикінцевому стенді  фотографії тих акторів, які працювали з Марком Кропивницьким. Дехто - тривалий період, дехто - всього в одному спектаклі. Але всі вони разом створили неперевершений театр Корифеїв.

НИЗЬКО   ВКЛОНІМОСЯ   ЇМ!

• < Попередня
• Наступна >