Company Logo

slide 1 slide 2 slide 3

Вхід для користувачів

Зараз на сайті

На сайті 50 гостей та немає учасників

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
34
86
275
2282
201406
192.168.0.146

Соціальні мережі

Share

Людмила Єльнікова. Олександр Титаренко Н О В О К Р А С Н Е (Історичний нарис)

 

Новокрасне- село, центр сільської ради, розташоване на берегах річки Малої Корабельної, що належить до басейну Південного Бугу. Відстань від районного центру - смт. Арбузинки складає 11 км, від обласного – м. Миколаєва -170 км. 

Найближча залізнична станція – Людмилівка Одеської залізниці. Відстань до станції – 8 км.

Площа населеного пункту – 4,67 кв.км (467 га)

Населення – 1489 осіб.

День села традиційно відзначається 28 серпня, на свято Успіння  Пресвятої Богородиці, день, коли була освячена місцева Свято-Успенська церква (побудована на початку ХХ століття). 

Першим поселенням на території сучасного села був козацький зимівник Орликівка, який підпорядковувався козацькому поселенню Орлик (нині Первомайськ), що входив до Буго-Гардівської паланки Нової Січі. Після зруйнування Запорозької Січі землі на правому березі місцевої річки були віддані одному з представників династії Кантакузиних – Сперанських, який купив кріпаків на Полтавщині (за легендою, виміняв на собак), і заснував село, назване Катеринівкою на честь Катерини ІІ. 

На початку ХІХ століття (напівофіційна непідтверджена дата -1810 рік) почалося заселення і лівого берегу – переселенцями з Курської та частково Харківської і Полтавської губерній, які заснували поселення Слободка (російські селяни)  та  Хохлаччина (українські) і мали статус державних селян. Після російсько-французької війни 1812 року село стає місцем перебування військової кавалерійської частини – ескадрону уланів, а згодом – військовим поселенням. Село отримує назву Новокрасне на честь села Красне Курської губернії (нині Бєлгородської області Росії), звідки прийшли переселенці. Існує також маловірогідна версія походження назви від містечка Красне, де в битві з Наполеоном прославилися місцеві улани .

І якщо лівобережні поселення об’єдналися дуже швидко – нечисленні переселенці з Полтавщини та Харківщини асимілювалися серед переважаючого російського населення – село стало російськомовним, - то Катеринівка залишалася  самостійним населеним пунктом аж до 1968 року, коли була приєднана до Новокрасного, зберігаючи українську мову, культуру, традиції і обряди.

У селі Катеринівці, яке належало князю Кантакузину, пройшли дитячі роки видатного режисера, актора, драматурга, композитора, засновника українського професійного театру  Марка Лукича Кропивницького (1840 -1910). Нині в місцевій школі відкрита меморіальна дошка і діє Меморіальна кімната М.Л.Кропивницького,  створена  школярами - краєзнавцями, діяльність яких відома далеко за межами області, під керівництвом вчителя історії Титаренка О.І. за сприяння київського журналіста і композитора, внука письменника Ігора Олексійовича Кропивницького.

Село росло досить швидко. І якщо в 1859 році в Новокрасному налічувалося 1330 чоловік, то вже в 1896 році – 2865, в 1916 – 3418, і навіть після світової і громадянської воєн -3725 (дані 1920 року).Село було волосним центром, який об’єднував 11 значних і невеликих населених пунктів

Росту села сприяли і відкриття залізниці, яка проходила недалеко від села, і статус державних селян, який дозволяв ще до столипінської реформи вихід на хутори – в 1898 році багатим селянином з Новокрасного Фадєєвим був заснований хутір Фадєєвка, що пізніше, після злиття з поселенням Трудолюбівка, отримав назву Трудофандіївка. Важливе значення для розвитку села мала і реформа П.А. Столипіна, яка дала можливість селянам самостійно госпо дарювати. За переказами, назва одного з хуторів, недалеко від Новокрасного, отримав назву «Аркадіївка» саме на честь Столипіна, якого називали «Аркадічем».

В роки громадянської війни Новокрасне  стало ареною дій численних військових формувань: місцевих червоних партизанів, махновців, петлюрівців, армії П.Скоропадського, білогвардійців, селянських отаманів і банд. Легенди розповідають і про вінчання Н.Махна в місцевій церкві, і про перебування  в селі білогвардійського генерала А.Денікіна,  і про пограбування місцевого банку бандою Марусі (М.Никифорової), але ці легенди не мають достовірного підтвердження і залишаються тільки легендами.

Після встановлення радянської влади землі поміщиків князя Сперанського з династії Кантакузиних, барона Швахгейма, М.Т. Соловйова, С.А.Брижицького були націоналізовані і передані селянам. Продовжують діяти школи, засновані ще земством, лікарняна дільниця. Як і інші села півдня України, Новокрасне постраждало від голоду 1921-22 років, до того ж голод супроводжувався епідемією тифу. Порівняно з майбутнім голодомором 1932-33 років людські втрати безпосередньо від голоду не були великими, але значно погіршився життєвий рівень населення і стан здоров’я селян.

Колективізація і кооперування селянства проходило за активного тиску з боку влади. Було створено більше десяти колгоспів, найбільшим з яких був «Побєда красних партизан». Його назва і сьогодні популярна в селі – так називають частину села, колишню Слободку.

Важким випробуванням для жителів села стали події колективізації. Починаючи з 1927 року десятки родин були виселені з села. Голів сільської ради і голів колгоспів змінювали майже щопівроку. Причому серед  постраждалих були активні борці за    радянську владу – колишній червоноармієць Тарасов, комуністи Петренко, Головань, Агарков, Я.Андросов, які були звільнені з посад тільки за те, що висловлювали свої думки щодо темпів колективізації (думки, які за змістом були близькі тим, що викладені в 1930 році в статі Сталіна «Головокружение от успехов».

Голод 1932 -33 років забрав життя сотень новокрасненців, були навіть випадки канібалізму,.Про ці страшні роки нагадує жителям села пам’ятний знак жертвам голодомору, про його масштаби розповідається в дослідженні місцевого учителя О.І. Титаренка «Арбузинщина. Голодомор 1932-33 років».

З початком Великої Вітчизняної війни переважна більшість чоловічого населення пішла на фронт. 970 жителів села воювали в складі Червоної Армії, 623 з них в роки війни нагороджені орденами і медалями, 380 – загинуло смертю хоробрих. 119 жителів села були відправлені в Німеччину на примусові роботи, кількох жителів розстріляно, тільки прямі матеріальні втрати становили майже становили майже 5 млн. карбованців.

Серед воїнів-новокрасненців Герой Радянського Союзу В.С. Величко, який здійснив свій подвиг при форсуванні Дніпра в червні 1943 року (загинув при визволенні Чехословаччини в жовтні 1944 року), учасник штурму рейхстагу, майбутній генерал-майор інженерних  військ  В.Ф.Овчаренко, який після війни займав відповідальні посади в Москві і був одним з керівників будівельних робіт при підготовці до Московської Олімпіади 1980 року, військовий лікар, доктор медичних наук О.В.Умрихін (загинув в листопаді 1941 року під Севастополем), сержант В.Й.Агарков, кавалер ордена Олександра Невського, яким нагороджували тільки старших офіцерів (помер в кінці ХХ  століття).

У 1975 році в селі споруджено меморіальний комплекс на честь місцевих жителів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, причому значну частину коштів на спорудження комплексу заробила місцева молодь на чолі з тодішнім молодіжним (комсомольським) ватажком М.І.Андросовим.

Повоєнні роки характеризувалися покращенням життєвого рівня населення, створенням  соціальної інфраструктури. Були побудовані Будинок культури, нова будівля середньої школи, стадіон,  нове приміщення дільничної  амбулаторії, село було заасфальтоване. Колгоспи, які були на території села, об’єдналися в один - «Красный Октябрь», що став одним з найбільших в районі  виробників сільськогосподарської продукції. Поряд з розвитком господарства, значна увага надавалася і соціальній сфері.

Особливо слід відзначити діяльність керівників господарства Панфілова І.М., Подоліча М.Г. та Кислиці Г.Є., багаторічного сільського голову О.М.Прокоф’єва, який після тривалої перерви односельчанами був знову обраний на посаду голови, незважаючи на досить солідний вік, саме з ним новокрасненці пов’язують надії на відродження села.

Трудова звитяга новокрасненців  була високо оцінена. Біля 60 колгоспників були нагороджені орденами і медалями, серед яких комбайнери, доярки, свинарки, механізатори. І сьогодні їх нащадки примножують хліборобську славу села. Нинішні молоді фермери та одноосібникм  О.Овчаренко, О.Кустенко, О.Мушинський, С.Тищенко, І.Болотнов, А.Єльніков, В.Сироїжко створили міцні аграрні господарства, які поряд з АП «Благодатненський птахопром» (Новокрасне є відділенням цього підприємства) забезпечують високі урожаї сільськогосподарських культур, які є значно вищими за загальнообласні  показники.

Господарства села спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, соняшнику, ріпаку, головною галуззю є птахівництво – вирощування курей, качок і гусей. Молочне тваринництво зосереджене головним чином в індивідуальних господарствах.

Село Новокрасне завжди привертало увагу дослідників. Тут працювала етнографічна експедиція Московського університету, багато сторінок своїх творів присвятили селу письменник М.Смоленчук та лауреат Державної Шевченківської премії Г.Гусейнов, в селі виступали видатні співаки Н.Яремчук та П.Дворський, актори Кіровоградського драматичного театру, театрів Одеси та Миколаєва,

миколаївські тележурналісти О,Митрофанов та Ю.Трегубов створили документальний фільм «Пісні Маркової ниви». Художня самодіяльність села відома далеко за межами району.

Літературні традиції села, закладені ще М.Кропивницьким, продовжуються. В селі проживали автори численних поетичних збірок  Микола Дзудзело та Григорій  Кислиця (Григорій Єфремович, колишній голова колгоспу та сільський голова  і сьогодні продовжує свою творчу та громадську діяльність, проживаючи в рідному селі). Відомими майстрами живопису проявили себе Микола   .  Ковальов (на жаль, вже покійний)  та Микола.Сітьков (один з авторів місцевої символіки). Підростає і талановита зміна – учні місцевої школи беруть участь в численних мистецьких та літературних конкурсах і участь у всеукраїнських та міжнародних краєзнавчих наукових конференціях, їх роботи опубліковані в Миколаєві, Львові та Мінську (Білорусія).

В Новокрасному є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в якій навчається майже півтори сотні учнів, дитячий садок, Будинок культури, бібліотека, працює лікарняна амбулаторія, є стадіон, працює філія дитячої спортивної школи, вихованці якої –    волейбольна команда дівчат була неодноразовим  учасником всеукраїнських змагань, де представляла Миколаївську область, легкоатлетичні  традиції пов’язані з єдиним в районі  традиційним легкоатлетичним турніром на призи ім. Героя Радянського  Союзу В.С. Величка, які щороку, вже майже 50 літ,  збирають учасників не тільки з району, а з багатьох міст Миколаївської області та обласного центру..

Функціонує Свято-Успенська православна церква Московського Патріархату, яка була збудована на початку ХХ століття і яка довгий час була єдиною в районі. І сьогодні церква залишається своєрідною візитною карткою села. Щодня, в тому числі і під час світових і громадянської воєн, за часів будь-яких владних режимів, церква продовжувала працювати. Навіть в часи войовчого атеїзму, в 1930 році, коли «за просьбою трудящих» постало питання про її закриття, жителі села ( в основному жінки) відстояли свою святиню.  

Правда, інша церква, побудована в  І половині ХІХ століття, була все-таки закрита і перетворена в будинок піонерів, а під час війни і в повоєнний період була зруйнована.

Село з початку його заснування завжди було багатонаціональним. І сьогодні в селі проживають, крім  нащадків засновників села – росіян та українців, представники більше 10 національностей – молдовани, гагаузи, цигани, корейці, грузини та ін.. Але село завжди було інтернаціональним і єдиним. Як сказано в одному з віршів місцевого поета:  

Як дві сестри, живуть вже два віки,

Немов дві пташки у прекрасному дуеті,

Обоє наших сіл на берегах ріки –

Край воїнів, край хліборобів  і  поетів.

Що ще прочитати про наше село?

1. Гусейнов Г.Д. Тіні забутого парку. Книга друга. - Львів: Видавництво Старого Лева,2007

2. Гусейнов Г.Д. Незаймані сніги. Книга друга. Дніпропетровськ. АРТ-ПРЕС,2010

3. Історія міст і сіл України.Миколаївська область.-К: Українська радянська енциклопедія,1966

4. Кропивницкий М.Л. Автобиография (за 65 лет). «Вестник Европы» М.1916

5. Кропивницький М.Л. Твори в шести томах. Т.6. К: Державне видавництво художньої літератури, 1960

6. Легенди рідного краю. Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2010

7. Новокрасне.Легенди.Факти.Коментарі.Збірник. 2007.Рукопис (зберігається в Новокрасненській ЗОШ)

8. Островська О.М. Макет сторінки «Новокрасне» у майбутньому виданні нової редакції «Історії міст і сіл України.Миколаїв щина» (зберігається в Новокрасненській ЗОШ) 2011

9. Список населенных мест Херсонской губернии.- Херсон: изд. губ.стат.к-та,1896

 10.  Петров М.(Пигида М.П.). Маркове дитинство «Нове життя» 1978 р.

 11  Смоленчук М.  Ой  літав орел.- Одеса: Маяк,1986

 12. Титаренко О.І. Меморіальна кімната М.Л.Кропивницького в  Новокрасненській  ЗОШ. Путівник. Рукопис(зберігається в Новокрасненській ЗОШ) 2009

13. Тригуб П.М., Шевельов В.М. Сельскохозяйственное товарищество «Новокрасненское» Миколаїв,1994

14 . Хатунцева   Ю.С. Менталітет багатонаціональної громади (дослідницька робота інституту українознавства) 2008 .Рукопис (зберігається  в Новокрасненській ЗОШ)


Випадкове зображення

dscn8021.jpg

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?

Раз на рік - 20%
Раз на місяц - 13.8%
Раз на тиждень - 10.8%
Кожен день - 52.3%
Жодного разу - 3.1%

Total votes: 65

Відео про бібліотеку




Copyright ® 2012; Vyzer O.M.; E-mail: vyzer62@gmail.com