Company Logo

slide 1 slide 2 slide 3

Вхід для користувачів

Зараз на сайті

На сайті 50 гостей та немає учасників

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
163
164
448
2386
210033
192.168.0.146

Соціальні мережі

Share

Олександр Титаренко ТОПОНІМІКА ЕТНІЧНИХ ПОСЕЛЕНЬ РОСІЯН ТА УКРАЇНЦІВ В СЕЛІ НОВОКРАСНОМУ АРБУЗИНСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

ВСТУП

Територія Арбузинського району  Миколаївської області заселялася досить пізно – в основному в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття. Тому вести мову про старовинні назви апріорі неможливо, тим більше про назви етнічних поселень, бо значного національного розмаїття, як на півдні області, в районі не було. Окрім українців, на наших землях  поселялися лише росіяни з так званих центрально-чорноземних земель. Не дивлячись на це, автор все-таки зробив спробу прослідкувати, яким чином етнічна приналежність перших відомих поселенців села вплинула на топонімічні назви  як села в цілому, так і його окремих частин.

Історична довідка. Становлення сучасного села Новокрасне розпочалося  з заселення його частини україномовним населенням з Полтавщини. До 1968 року ця частина була самостійним населеним пунктом і називалася  Катеринівка. На  початку ХІХ століття починається переселення росіян, які  заснували поселення, що отримало пізніше назву «Новокрасне», яка збереглася і донині. [1,3-4]. Те саме можна сказати і про Катеринівку, хоча офіційно село не існує, назва Катеринівка вживається практично всіма. Щодо первісних назв частин Новокрасного – Слободки та Хохлаччини, то вони, по-перше, ніколи не були офіційними, а по-друге, давно забуті жителями села. І якщо Слободку ще  шість-сім років тому пам’ятали старожили, то Хохлаччину не пам’ятав навіть один з жителів села, який  народився в 1890 році і з яким автор спілкувався в 1989 році [2,2].

1.ПОХОДЖЕННЯ  НАЗВ

В цьому розділі роботи автор познайомлить з різними версіями походження назв села і його частин. Деякі з них не викликають сумнівів,  в деяких випадках наводяться всі існуючі версії, з яких вирізняється найбільш вірогідна. Щодо офіційних версій, то їх взагалі не існувало, а ті, що розглядаються, є результатом багаторічної роботи краєзнавців школи.

Предметом розгляду є чотири історичних  назви поселень, що сьогодні складають село Новокрасне, і які, на думку автора, доцільно розглядати саме  в хронологічному  порядку, починаючи з їх виникнення.

1.1. Катеринівка

Частина нинішнього села Новокрасне почала заселятися в кінці ХVІІІ-го  століття вихідцями з Полтавщини, коли після розгрому Запорозької Січі її землі передавалися колоністам. За указом цариці Катерини ІІ землі на правому березі річки Малої Корабельної були передані князю греко-румунського походження Кантакузину. Саме він купив на Полтавщині селян, яких привіз на наші землі. Існує легенда про те, що селян він виміняв на собак. Ця легенда надрукована в збірнику «Легенди рідного краю» [3,6-7] і наводиться в додатку до цієї розвідки.

В знак подяки Кантакузин і назвав нове поселення Катеринівкою на честь своєї «благодійниці». Ця версія не викликає сумнівів.

Зазначимо лише, що в усіх публікаціях, не дивлячись на те, що українська мова була заборонена, назва «Катеринівка» завжди зберігала український варіант, і  правильна російська назва «Екатериновка» не зустрічається в жодному з джерел. Це може бути свідченням глибокого вкорінення в пам’ять жителів свого українського начала. До речі, незвааючи на заборону української мови, закриття україномовної школи вже в радянські часи, жителі Катеринівки зберегли і мову, і звичаї, і обряди своїх полтавських предків.

1. 2. Слободка

На початку ХІХ століття (напівофіційна дата -1810 рік) починається заселення і лівого берегу річки Малої Корабельної. На відміну від Катеринівки, де селяни були кріпосними, лівобережні селяни мали статус державних і особисто були вільними. Це спричинило масове переселення (законне і незаконне) кріпаків з центральних губерній Росії (зокрема, Курської). Колишні кріпаки отримали волю (російською мовою «свободу», що й зумовило першу назву лівобережної частини села – «Слободка». Треба відзначити, що ця назва зберігалася досить довго, але в часи колективізації була витіснена назвою створеного там  колгоспу «Победа красных партизан» (без «партизан» и  без «красных») Саме назва «Побєда»  вживається стосовно цієї частини села, колишньої Слободки. Ця неофіційна назва настільки популярна в селі, що заповзятливий підприємець назвав свій магазин в цій частині села саме  «Побєда»[5, 17]. 

1.3. Хохлаччина

Поряд з російськими селянами до нового села прийшли і українці з Полтавщини і Харківщини. Звичайно ж, вони поселились на території державних селян. Проте порівняно з російськими селянами їх чисельність була незначною, що і привело до того, що вони знаходились в дещо гіршому становищі (але кращому, ніж кріпосні катеринівці). Саме таке становище і стало причиною появи принизливої назви – Хохлаччина. Не думаю, що  самі українці так називали своє поселення, вірогідно, що цю назву дали йому російські жителі..   

Значна чисельна перевага російського населення в одній общині привела до поступової асиміляції українців, які розчинилися  серед росіян. Змішані шлюби  привели до того,  що українці не зберегли свою самобутність, проживали вже не окремо, тому назва «Хохлаччина» втратила свою актуальність і була забута [5,24].

Що стосується українських жителів Катеринівки, то їхню етнічну самобутність врятувало… кріпосне право – хто хотів одружуватися з кріпаками?

1.4. Новокрасне

Після перетворення  лівобережної частини села у військове поселення воно отримує назву – «Новокрасне», яка і стала першою офіційною назвою та збереглася до сьогоднішнього дня.

Щодо походження назви, то ні в кого немає  сумнівів, що назви такого типу здебільшого виникали серед переселенців, як згадка про свою батьківщину. От тільки де вона – батьківщина?

Перша версія. Перші поселенці прийшли на наші землі з села Красне Курської губернії [5, 15].

Друга. Назву селу дали гусари, які брали участь у війні з Наполеоном і прославилися саме в боях під містечком Красним [6,38].

Обидві ці ці версії мають як підтвердження, так і спростування.  Підтвердженням першої версії є той факт, що в селі Красне Бєлгородської області Росії (колись це частина Курської губернії)  популярні прізвища, схожі на новокрасненські: Огарков, Тарасова, Андронов, Щепкін (той  самий актор, який був другом Тараса Шевченка, народився в цьому селі). Порівняємо наші: Агарков, Андросов, Щекін.

Підтвердженням другої є  те, що назва «Новокрасне»  з’явилася тільки після появи гусарів.

Але в будь-якому випадку назва має російське походження, бо випадки вживання слова «красний» українцями у  значенні «красивий»  надзвичайно рідкісні, в той час, коли серед росіян – це звичне явище  (Красна площа в Москві, «красна девица», «краснословие»), як і, до речі, серед білорусів (згадане містечко Красне знаходиться на білоруських землях) .

2.ЗАБУТІ СЕЛА, ЗАБУТІ НАЗВИ

Окрім населених пунктів, що входять сьогодні до єдиного села Новокрасного, на його околицях було ще ряд поселень, які в свій час припинили існування як «неперспективні села» (був такий термін в 60-70-і роки минулого століття).  І якщо такі назви, як Сидорівка, Гриднівка,  Аркадіївка не мають етнічного забарвлення і названі на честь їх засновників в період столипінської реформи, а згадуються лише для  того, щоб нагадати про їх колишнє існування, то назва найближчого до Новокрасного хутора –Трудофандіївки  досить цікава.

2.1. Історія села довжиною в людське життя

Хутір Трудофандіївка проіснував 75 років. Ще в 1898 році, до столипінської реформи, селянин з Новокрасного Фадєєв вийшов з общини і поселився на хуторі, який сам і заснував (державні селяни, якими були жителі Новокрасного, таке право мали і до часів П.А.Столипіна за умови згоди всієї общини). А так, як Фадєєв (вулична кличка «Фандєй») не претендував на кращі землі, а навпаки, вибрав віддалені, то община не заперечувала. Зрозуміло, що хутір назвали Фадєєвкою (в народі – Фандєєвкою; бач, як прилипла кличка – навіть його дітей називали «фандєята».[7, 2].

В 1921-22 роках до села Новокрасного повертаються ті, хто за часів Столипіна переселявся до Сибіру. Земля навколо села вже була розділена і переселенцям запропонували Фадєєвку, потіснивши «куркуля». Репатріанти заснували своє поселення, яке назвали Трудолюбівкою. Так і існували фактично поряд два хутори, які ворогували між собою, на віть цвинтарі були різні, хоча населення не перевищувало двісті чоловік. [7, 4]. Правда, причина була не етнічного характеру (Фадєєв – росіянин, трудолюбівці – здебільшого українці), а економічного -  внаслідок повернення колишніх переселенців Фадєєв втратив частину землі.

Але колективізація помирила ворогуючі сторони. Зі створенням колгоспу «Декабрьский Пленум»  землю втратили всі, і ворогувати було вже ні за що, а об’єднані спільною бідою села об’єднали і назви – так і виникла така чудернацька назва.

На жаль, в період боротьби з неперспективними селами Трудофандєєвка перестала існувати – частина жителів переселилася до Арбузинки, частина – до Новокрасного (побіжний аналіз показує, що етнічний принцип тут спрацював, але причина була в мові навчання – в Новокрасному була російськомовна школа, як і в Трудофандіївці, тоді як в Арбузинці – тільки україномовні).

2.2. Було, а куди зникло?

В своїй автобіографії видатний  український  драматург і театральний діяч М.Кропивницький, який провів свої дитячі роки в нашому селі,  згадує і село Дворянське, де батько був економом одночасно з Катеринівкою [8,156]. 

Зрозуміло, що село було близько Катеринівки. Жодне з найближчих  сусідніх сіл не могло бути Дворянським, бо їх землі не належали Кантакузину, а допускати, що батько Марка Лукича працював за сумісництвом в іншого пана, абсурдно.

Так все-таки, де було Дворянське? Відповідь підказав М.В. Гоголь. Уважно співставляючи його «Мертві душі» з  законодавчими актами Російської імперії того часу, можна зробити висновок, що не тільки «мертві душі», але й неіснуючі села давали можливість отримати побільше земельки. Тому, на  мою думку, Кантакузин просто розділив досить довгу Катеринівку на два села, одне з яких і назвав Дворянським, і яке надавало йому привілеї в податках як дворянину. Про те, що навпроти Слободки були будинки, свідчать старожили [2,2], а про те, що могло бути окреме село – рельєф місцевості. Проте це тільки версія. Єдине безперечно – таке село, і під такою назвою дійсно існувало.

3. ВПЛИВ ЕТНІЧНОГО ФАКТОРУ  НА  ТОПОНІМІКУ СЕЛА

Біетнічність села позначилася не тільки на назвах його частин, але й на назвах інших топонімів. В свій час в Новокрасненській школі була започаткована робота над топонімічним словником «100 назв Новокрасного», яку високо оцінив лауреат Державної Шевченківської премії, секретар Національної Спілки письменників України Григорій Гусейнов, і який аж на трьох сторінках своєї книги «Незаймані сніги» цитував уривки зі словника [9, 36-39].

Аналізуючи топоніми, які є в словнику, можна легко побачити їх етнічне походження. Вже було сказано,  що Катеринівка завжди вживалася тільки в українському варіанті (і серед українців, і серед росіян; і в побуті, і в офіційних документах). Те ж саме можна сказати і про інші топоніми. Наприклад, назви колгоспів на території села. І якщо такі назви колгоспів, як «Ноябрький Пленум» чи «Декабрьский Пленум» вживалися і в українському, і в російському варіантах, то «Широкий лан» (україномовна Катеринівка) – тільки в українському, «Победа красных партизан» і «Красный Октябрь»  (російськомовне власне Новокрасне) – лише в російському.

Жоден житель села, незалежно від походження, ніколи не називав затишний куточок біля Катеринівки інакше, ніж «Три верби» [російська транскрипція - тры  вэрбы]. Поряд з цим, українці села називають пороги на річці Малій Корабельній «скали» (не скелі, а саме «скали»)[5,21]. Цікаве порівняння: цвинтар в Новокрасному  представники старшого покоління часто називають «погост»[5,17], в той же час, ті ж самі люди цвинтар на Катеринівці називають тільки «кладбіщем». І таких прикладів безліч.

Але етнічно-топонімічним  «шедевром» села можна вважати невеличку балку на околиці села, в якій колись знаходився асфальтний міні-завод. Заводу давно немає, але навіть ті, хто народився вже після того, як він був зруйнований вщент (залишки асфальту та піску розібрали жителі села, обладнання було здане на металолом), називають балку «Армянстрой» (на заводі  працювали в основному вірмени) [5, 5]. В селі є і Циганське перехрестя (неофіційна назва)

ВИСНОВКИ

Село з початку його заснування завжди було поліетнічним. І сьогодні в селі проживають, крім нащадків засновників села – росіян та українців, представники більше десяти національностей – молдовани, гагаузи, цигани, корейці, грузини та ін.. Але село завжди було інтернаціональним і єдиним. Як сказано в одному з віршів місцевого поета:  

Як дві сестри, живуть вже два віки,

Немов дві пташки у прекрасному дуеті,

Обоє наших сіл на берегах ріки –

Край воїнів, край хліборобів і поетів [1,15].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Єльнікова Л.І.,Титаренко О.І. Новокрасне. Історичний нарис. Новокрасне (на правах рукопису), 2011,20 с

  2. Спогади жителя с.Новокрасне Коздоби А.М..

  3. Заснування Катеринівки (спільний проект, керівник Титаренко О.І.)// Легенди рідного краю. Миколаїв. Видавництво Ірини Гудим, 2010, 68 с.,с.6-7

   4.Трегуб П.М., Шевельов В.М. Сельскохозяйственное товарищество «Новокрасненское» (Страницы истории), Миколаїв, 1994, 162 с.

   5. Новокрасне та його околиці (100 назв Новокрасного). Топонімічний словник. Рукопис, 2007, 31 с.

   6. Новокрасне.Легенди.Факти.Коментарі. Рукопис, 2009, 44с. (зберігаються в Ново крас-нен ській ЗОШ)

 7.Спогади колишніх жителів с.Трудофандіївки Ніколаєнка М.В. (м.Київ), Бурцева В.П.(с.Новокрасне)

 8. Кропивницький М.Л. Автобіографія (за 65 літ) // Твори в 6 т. т.6 К.Державне видавництво художньої літератури, 1960, 672 с.с.145-240

 9. Гусейнов Г.Д. Незаймані сніги в 3-х книгах, кн.2 //Дніпропетровськ АРТ- ПРЕС, 2010, 560 с. с 36-39                                                      

ДОДАТОК  А –легенда про заснування Катеринівки

Як  катеринівців  на  собак  виміняли.

Їхала через наші землі Катерина. Багато прислуги в неї  було, а найголовніший з них - Потьомкін. Щоб здивувати  Катерину, поставив він по всьому шляху будинки - де одна стіна, де дві, як наче в театрі.

Катерина з карети не вставала і все дивувалася, як  багато в неї людей і сіл. Біля річки Корабельної вони  зупинилися, коней напували.

На горбочку виднілися чепурні будиночки. «Поки я подрімаю, знайди того пана, якому це гарне село належить, запитай, як воно називається»,- сказала  вона Потьомкіну. Той боячись, що обман розкриється, побіг до прислуги і  першим побачив псаря, який був із своїми собаками. Його Потьомкін тільки-но виписав з Румунії, і Катерина псаря в лице не знала. Потьомкін наказав цьому псарю видати себе  за князя і сказати, що називається село Катеринівка на честь самої цариці. Катерина була дуже задоволена і пообіцяла, що вже наступного року приїде сюди відпочивати. Псар злякався, адже їх з Потьомкіним обман виявиться. Він кинувся до Потьомкіна: «Що  робити ?» - «А що робити? - відповів той,- землю я тобі подарую, і навіть князем зроблю, а от село будуй сам».

«Земля сама не родить - люди  потрібні,- заявив  Кантакузен (так звали псаря ), де я їх візьму?»-«Та хоч своїх  собак посели, а щоб село було, або тебе не буде»,- пригрозив Потьомкін.

Чи то Кантакузен виявився кмітливим, чи не так  зрозумів Потьомкіна, але взявши всіх своїх собак, а вони були  породисті і дорогі, поїхав на полтавські землі і почав собак    міняти на кріпаків. Багато виміняв і погнав селян до ріки Корабельної та почав там будувати палац, а будинки селяни  будували самі собі. Так і виникло село на березі річки  Корабельної, яке називається  Катеринівка. А цариця так і не приїхала.

Короткий коментар. Село Катеринівка  справді було засноване князем  Кантакузином, який  отримав землі на березі нашої річки. Але він ніколи не був псарем, він походив з князівського роду – чи то румунів, чи то греків (багато іноземців  тоді приходило на українські  землі).                                        

Щодо обміну селян на собак, то він  проходив по більш складній схемі. Щоб купити селян, Кантакузин продав своїх коней і собак, а вже на  виручені  гроші купив кріпаків на Полтавщині, яких і змусив переселитися в наш степ. А засноване село назвав Катеринівкою дійсно на честь  Катерини ІІ, яка дала йому  землі [3, 6-7 ].


Випадкове зображення

dscn6682.jpg

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?

Раз на рік - 20%
Раз на місяц - 13.8%
Раз на тиждень - 10.8%
Кожен день - 52.3%
Жодного разу - 3.1%

Total votes: 65

Відео про бібліотеку




Copyright ® 2012; Vyzer O.M.; E-mail: vyzer62@gmail.com