Company Logo

slide 1 slide 2 slide 3

Зараз на сайті

На сайті один гість та немає учасників

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
37
118
852
2136
219536
192.168.0.146

Соціальні мережі

Share

Легенди Арбузинського краю

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

Підготувала вчитель історії

Арбузинської ЗОШ ІІ – ІІІ ступенів №2

Терлецька Наталя Володимирівна

З покоління в покоління, з вуст у вуста передається на Арбузинщині легенда про славного козака запорозького на прізвисько Пугач. Історія, про яку піде мова далі, має історичне підґрунтя, адже саме тут, на р. Південний Буг, на о. Гард свого часу зберігалася казна і перебувала канцелярія Буго-Гардівської паланки. Тому і не дивно, що захищали козаки найцінніше, не шкодуючи життя свого. Перекази стверджують: одного разу татарський розвідувальний загін появився на березі мальовничого Південного Бугу. Виникла загроза втратити казну паланки та боєзапаси козаків. Але кмітливий і винахідливий козак Пугач швидко зметикував, як зарадити біді. Виїхавши наперед татарського загону, він став гарцювати на своєму коні, зваблюючи непроханих гостей на перегони. Татари вирішили, що козак стане їх непоганою здобиччю і швидко, не роздумуючи, кинулися навздогін. Вони не знали ні місцевості, ні безмірної козацької відданості. Що задумав козак? Він розумів, що не зможе встояти проти цілого загону. Тому, розігнавши свого коня, направив його над високий берег річки і в останню мить зупинив. Татари ж, не розуміючи маневру, захоплені переслідуванням, цього не зробили, тож багато їх зірвалося з високої скелі і загинуло на березі річки. Ті, що залишилися живими, розправилися з Пугачем, скинувши його зі скелі. З того часу скелю, що височіє над берегом річки неподалік Костянтинівки і досі місцеві жителі називають скелею Пугача, а новим поколінням передається розповідь про хороброго захисника. За багато років давня розповідь доповнилась іншими фактами, образами, іноді звучить дещо по іншому. Варіант легенди викладено місцевими поетами В.Кукурузою та І.Брашеваном:

Пугач

Османово войско коварно и жадно

Командует им сам грабитель-паша

Где войско проходит, пылают пожары

И гибнет народ от стрелы и ножа.

Захвачены земли от Южного Буга

От тяжкого ига разносится стон.

Паша ненасытен, он ходит по кругу

И тычет за Буг золочёным перстом.

Лишь тучи прикроют земные просторы

От мягкого света безмолвной луны –

Крадутся под тенью османы, как воры,

К чужому богатству соседней страны.

Здесь ветер волнует ковыльные степи

И пласт чёрнозёма не вспахан лежит.

Земля, как вдова, только стонет и терпит,

Ей только рожать бы, ей только бы жить.

У брега речного клубятся туманы,

Степные орлы в поднебесье парят

И денно и нощно на древних курганах

Посменно казачьи дозоры стоят.

А первый курган, что у берега Буга,

В системе дозора он служит ключом,

Доверен бесстрашному воину Пуге,

Которого турки зовут Пугачом.

У Пуги крепка, неподкупна дружина,

В бою не сломить и не взять на испуг:

Всё меньше охотников лёгкой наживы

Решаются тайно форсировать Буг.

Прослышали турки, что женится Пуга,

Что скоро сватов он к невесте пошлёт,

И срочно решили похитить подругу,

Надеясь, что воин за нею уйдёт.

Сыскался посулой паши ослеплённый,

Опутал верёвкою девичий стан.

И в ночь грозовую с невестою пленной

Пробрался иуда во вражеский стан.

Смеётся паша: - Награжу непременно,

Я очень довольный тобой, молодцом,

Осыпьте монетами (знает пусть цену),

Потом, отослать на галеры гребцом.

- Поди не бывает в семье без урода

Хотел ко мне в слуги,  на наши харчи?

Уж коль за посулы он девушку продал

Не будет надёжным вассалом паши!

- За девицей красной следить неустанно.

В шелки дорогие её нарядить,

С охраной и лицами высшего сана

На берег реки на прогулку водить.

Как тёмная ночь ходит Пуга по скалам.

Тоскует казак, и не ест  и не спит.

Приметил: турецкий дозорным шакалом

За ним неусыпно, как ворон, следит.

Увидел любимую в царской одежде

И чувствует: плачет сердечко её.

Он чует, что там, окрылённый надеждой,

Паша, развлекаясь, блаженно поёт.

Он понял жестокую хитрость османа:

Коварные сети плетут за рекой.

- Но как же, родная, из вражего стана

Мне выкрасть тебя, обручиться с тобой?

Заметила Марья: начальник охраны

Внимание всё устремил на неё.

То встанет он сбоку, то хмурится странно,

То в очи глядит укрощённой змеёй.

Сверкает алмазами эфес кинжала,

Конечно, поменьше паши настяжал он,

Но грабить мастак и паша – его брат.

Мария притворно глаза опускает,

Игриво платком прикрывая лицо.

Но истинной цели охранник не знает

И пялит на Марью глаза с хитрецой.

Чтоб тайно попасть полонянке в объятья,

Начальник охрану средь полночи снял

И, тихо смеясь над уснувшею ратью,

В девичий шатёр, словно  тать, зашагал.

Он обнял её, но она не вскочила.

Охранник в объятьях, как лист, задрожал.

Не понял он ласки нежданной причину

И вдруг напоролся на острый кинжал.

Был поднят паша, как подхваченный ветром

Недоброю вестью. На свиту свою

Набросился страшным, озлобленным вепрем:

Вину искупите в кровавом бою!

Измученный  Пуга уснул на кургане,

Тревожною чёрною мглою укрыт,

Он слышит сквозь сон лошадиное ржанье,

Но ясные очи не может открыть.

Доносится издали голос любимой,

Зовёт его Марья, османов кляня,

Бежит она, кличет: - О, друг мой любимый,

Костром просигналь, да быстрей на коня!

Проснулся Григорий, а пот с него градом,

Заря загорается, близок рассвет.

Он видит: паша наступает с отрядом,

Разжечь бы костёр, да уж времени нет.

Кровавой росою земля окропилась.

Слетают турецкие головы с плеч.

Но сломлена буйная силушка-сила.

В руке тяжелеет карающий меч.

Все ближе и ближе, теснимый врагами,

Казак отступает к обрыву реки.

Спасения нет – он четырежды ранен.

И меч выпадает из слабой руки.

Покуда сражался с врагами Григорий,

Мария тайком на курган пробралась.

Дрожа от сознанья постигшего горя,

Сигнальный костёр разожгла, торопясь.

Как смерч, устремилась на турок дружина.

Казацких коней уж подковы звенят,

Но поздно… Григорий в речную пучину

С крутого обрыва направил коня.

Девичьему горю ни мер, ни предела:

От ран и утерянной первой любви

Красавица сникла и вмиг поседела.

За верность – поклон ей до самой земли.

Над полем сражения запахи гари,

Цветы небывалые тянутся в рост.

Их стебли седые, как волосы Марьи,

А цвет лепестков – смесь из крови и слёз.

Все склоны кургана они полонили,

«Бессмертники» – Марья цветы назвала,

А ветры их семя по всей Украине

Разносят и сеют, чтоб слава цвела,

Чтоб подвиг Григория не был забытым,

Решили на сходке друзья-казаки

В честь памяти Пугача высечь копыта

На серой скале посредине реки.

 Цікавим є той факт, що в смт. Арбузинка і в навколишніх селах живуть і досі сім’ї Пугачів. І кожна з них вважає героя легенди своїм далеким родичем.

Як і  більшість українців  жителів Арбузинки завжди цікавило походження найменування свого селища.

Однак немає єдиної точки зору на походження сучасної назви села. Тому розглянемо декілька версій.

  За переказами жителів, у козацьку добу жив у цьому краї козак на ймення Гарбуз. Звідси і село стали називати Гарбузинкою. Дійсно, до 50-х років ХХ ст . Арбузинка мала таку назву. За іншою редакцією цієї легенди, на  території сучасного селища в далекі часи був великий базар, на якому продавали гарбузи.

     За іншою версією, якої притримувався наш земляк П.Й. Присніцький, один із перших записувачів історії нашого краю, назва селища має рослинне походження. В глибоку давнину річка, яка протікає нашим селищем була глибоководною з розмитими берегами. Біля самої води ріс очерет, далі, за очеретом – верби, осокори та багато бузини. Зарослі її були настільки густі, що влітку в спеку листя на гіллі засихало, вигоряло. На відстані здавалося, що бузина горіла. Тому річка отримала назву Гар-Бузина, тобто, горіла бузина. Від річки і поселення почали так називати. У затисах Прісницького є посилання на те, що в усіх церковних книгах про наше село записано так: військове поселення Гар-Бузина Бобринецького 2-го військово-поселенського округу, Херсонського військового поселення. Необхідно наголосити на тому, що в усіх церковних книгах точно таких записів бути не може, а лише в період з 1817 р. до 1857 р., адже військові поселення були запроваджені в ці роки (прим. автора). Як би там не було, але цієї версії дотримуються більшість арбузян. З часом тире між словами Гар і Бузина зникло і село стали називати Гарбузинкою.

     Заслуговує на увагу ще одна версія, не позбавлена вірогідності. Походження її базується на милозвучності української мови: Гард на Бузі, що теж могло трансформуватися в Гарбузинку.

      А.П. Коваль в кн. “Знайомі незнайомці”, що вийшла друком у Київському видавництві “Либідь” 2001 року, пояснює походження назви нашого села дуже просто: від назви р. Гарбузинка, прив’язуючи її лише до українського слова “гарбуз” і розглядаючи різні варіанти походження назви овоча.  Але, як село, так і річка давно вже не Гарбузинка, а Арбузинка. Чому? Відповідь потрібно шукати в тому часі, коли відбулася така видозміна. Прагнення до перейменувань йшли не від місцевих жителів, а згори. Чи то немилозвучна назва для когось була, чи занадто національна, важко сказати.

Використані джерела:

1. ст “Стежками археологів”, М.Товкайло, г-та “Нове життя” №34, 36, 1992 р.

2. П.Виборний Миколаївщина. Путівник по пам’ятних місцях. Одеса, 1970

3. А.П.Коваль Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. Київ, Либідь, 2001

4. Замітки Присніцького.

5. Спогади О.В.Умрихіна

6. Матеріали запасника шкільної Кімнати бойової слави


Випадкове зображення

dscn8214.jpg

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?

Раз на рік - 20%
Раз на місяц - 13.8%
Раз на тиждень - 10.8%
Кожен день - 52.3%
Жодного разу - 3.1%

Total votes: 65

Відео про бібліотеку




Copyright ® 2012; Vyzer O.M.; E-mail: vyzer62@gmail.com