Віталій Поплавський

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

Неповторна та самобутня,

На сторожі усіх віків,

Арбузинко моя, майбутня

Від кемерійців і до козаків.

Десь покоїться у полях

Славнозвісний козак Гарбуз,

Їх литовець  топтав і лях

Й чужа мова лилась із вуст.

І від віку, від кам’яного -

Ти пройшла свій шалений путь,

Та вперед через Бузькі пороги

Вперто жила, щоб суть збагнуть.

Ковила ще в собі ховає

Від татарських копит сліди

Й Бузький Гард іще пам’ятає

Той зв'язок від біди до біди.

І забувши всілякі норми

Шліфувалась, мов аметист:

Наковальня, ливарні форми

Були зброя твоя і хист.

Гарбузинка на ім'я річки

Чи на спалену бузину,

Де яскраво цвіли порічки

Прикрашаючи кожну весну.

Ох, історіє! Пугач скеля -

Крок у вічність зробив козак,-

Тут щороку всі квіти стелять

В честь козацької мужності знак.

Анти, скіфи, половці, сармати

Брали свій «королівський шлях»

Від Поділля до кримської хати

По наших брели полях.

І набіги татар не лякали,

Бо в душі жив відважний дух

Жили вільно, не під лекало,

І у серці вогонь не вщух.

Йшли віки – Гарбузинка жила,

Свою справу робив прогрес

Була й слава, була й хула

І в Паланковій балці вже ГЕС.

Заросли і ями-землянки,

І могили в степах, як свідки,

Що ховають історій останки

У тінях польової квітки..

І нещадно століття кромсали

Людські долі в буремні роки,

І ломали їх, в душу стріляли

Та не вбили, бо в серці віки.

Бо у серці моя Арбузинка

І в минуле нема вороття

Де рум'яного хліба скоринка

Варта нашого з вами життя.